«Велике розмінування»: кому дістанеться ринок у 38 млрд доларів
За оцінкою Світового банку, для повного розмінування потрібно близько 37,5 млрд. доларів. Це потенційний розмір ринку для послуг компаній, що розмінюють, закупівлі відповідної техніки, розвитку супутньої інфраструктури — оцінки ризиків, розробки програмного забезпечення, сертифікації знешкоджених ділянок. І цей ринок Свириденко, можливо, вже поступово бронює за собою. Детальніше про це у матеріалі « Апострофа ».
Ключовий пріоритет
За оцінками уряду та міжнародних структур, близько 175 тис. кв. км або 30% території України є потенційно забрудненими вибухонебезпечними предметами — мінами, залишками снарядів, уламками ракет, саморобними вибуховими пристроями. Ці території слід спершу обстежити, а потім розмінувати. Цей процес називається гуманітарним розмінуванням — на відміну від військового розмінування, яке проводиться військовими в рамках своєї діяльності, наприклад, при наступі на щойно залишені противником території.
З цієї площі близько 5 тис. кв. км — це сільськогосподарські землі. Станом на кінець квітня було обстежено лише 18%. Обстеження одного гектара поля коштує приблизно 5–7 тис. грн. , Розмінування - 40-50 тис. грн. Тисячі фермерів по всій країні так і не змогли провести весняні польові роботи або проводили їх на свій страх та ризик, не дочекавшись своєї черги на обстеження та розмінування від державних органів. Нестача розминочної техніки та фахівців – одна з ключових проблем. Виважені прогнози щодо очищення території України від вибухонебезпечних предметів — не надто оптимістичні. Залежно від темпів робіт фахівці дають на це не менше 7-10 років, деякі говорять про кілька десятиліть . Потенційно забруднені аграрні землі планують обстежити за чотири роки, з них 35% — до кінця 2023 року.
Очевидно, що відсутність стратегічного вирішення гуманітарного розмінування суттєво гальмує економічні процеси у державі.
Втім, уряд узявся за ці процеси лише наприкінці 2022 року, коли широкомасштабна війна тривала вже понад 10 місяців, а про майбутні виклики посівної бив на всі дзвони приватний бізнес.
Питання гуманітарного розмінування слід розділити на кілька складових. Це, по-перше, самі «розмінувальники». Попри загальне уявлення, цим займаються як державні служби, наприклад підрозділи ДСНС, а й сертифіковані приватні компанії. Наприклад, із чотирьох компаній в українському реєстрі протимінної діяльності, який веде Міноборони, дві — це міжнародні організації (Швейцарський фонд з протимінної діяльності ФСД в Україні та ХАЛО Траст в Україні), ще дві — це українські компанії (Демінінг Солюшинз та ГК-груп ). Ще ряд компаній мають відповідні КВЕД у реєстрі підприємств. В Україні працює Асоціація саперів України . По-друге, це техніка для розмінування, яку потрібно виробляти, або купувати, або отримувати від донорів.
Третя складова – це пріоритетність розмінування тих чи інших територій. Публічною є лише інформація про очищення від вибухових пристроїв структурами ДСНС. Тилові регіони практично чисті, проблемними залишаються прифронтові зони: Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Херсонська, Сумська, Чернігівська області.
«Велике розмінування». Мільярди під крилом
В уряді питання гуманітарного розмінування вирішили доручити Мінекономіки, і Юлія Свириденко зробила це одним із своїх пріоритетів. Вона очолила Міжвідомчу робочу групу з цього питання, вже створено окрему державну установу – Центр гуманітарного розмінування. Під своїм управлінням Свириденко концентрує збір коштів міжнародних донорів (аналог військового «Рамштайну»), отримання як допомогу та закупівлю розминальної техніки, а також найцікавіше майбутнє фінансування державних підрядів на розмінування. Крім того, під розмінування створили окрему платформу збирання коштів на United24.
З стрічки новин Мінекономіки неважко побачити, що у першої віце-прем’єрки достатньо специфічне бачення процесу. По-перше, вона постійно наполягає на швидкості розмінування (і ухвалення необхідних інфраструктурних рішень), по-друге, виступає за залучення великої кількості міжнародних партнерів.
Очевидно, що, як і у разі майбутнього відновлення України, питання гуманітарного розмінування залучатиме найбільших гравців цього ринку з усього світу. Крім публічної «місії» — допомоги країні, яка постраждала від війни з Росією, і є однією з найзабрудненіших боєприпасів у світі, є ще й низка більш «приземлених» чинників.
Для розмінувальників з усього світу Україна чудовий тренувальний полігон, адже можна випробовувати техніку на, по-перше, неймовірну концентрацію боєприпасів, по-друге, на новітніх зразках. Відповідно, рекламні ролики про ефективність техніки та команд розмінувальників збільшуватимуть їхні цінники для продажу своїх послуг в інші країни. Також йдеться і про випробування нових способів обстеження, зокрема за допомогою безпілотників. Тобто це ще й поштовх до розвитку Мелтеху — технічні розробки в галузі оборони. При цьому, якщо ринок повністю віддати іноземцям, то й той безцінний досвід, якого вони досягнуть, після завершення робіт також піде з ними. Отже, всі заяви про те, що Україна колись навчатиме весь світ розмінуванню, залишаться просто мріями недалекоглядних чиновників.
Ще один фактор ризику: Україна довгий час буде великим державним замовником цих послуг. А де публічні закупівлі — там великі ризики монопольних змов «улюблених учасників», переплат та корупційних зв’язків. Під заяви про дефіцит техніки та людей та необхідність якнайшвидше «вирішувати питання», швидше за все, з’являться пільгове ввезення обладнання, податкові пільги на послуги, а також закупівлі «про запас». Потрібно буде ретельно придивлятися до намірів щодо створення умовного «Укргумразмінпрому», в якому спокуса сконцентруватиме і гроші донорів, і техніку, і «сакральні знання» про справжній стан справ із розмінуванням. До речі, одним із потенційних ідеологів його створення може бути профільний заступник Свириденка Ігор Фоменко, який раніше очолював Укроборонпром, а зараз відповідає у Мінекономіки за мілтех.
Не слід також виключати і фактор умисного завищення розмірів площ під розмінування, фіктивних робіт, чорного ринку послуг розмінування. Останній вже активно процвітає серед аграріїв, які не змогли офіційно домовитися з відповідними службами, але «сіяти все одно треба». Це питання також пов’язане і з корупційними схемами на «приоритизації» розмінування, коли держслужби так чи інакше мають обстежити певну частину полів за тиждень/місяць, а які це будуть поля — визначають особисті домовленості та фінансові можливості аграріїв.
Очевидно, що разом із амбітними викликами Юлія Свириденко бере на себе і всі репутаційні ризики, пов’язані з цією — у прямому та переносному значенні «вибухонебезпечною» темою. Прозорість у розподілі державного фінансування та донорських коштів, корупційні ризики, пов’язані з роботою розмінувальників на місцях, «штовхніть ліктями», яку вже поступово влаштовують міжнародні виробники та розмінувальні гіганти, плануючи витіснити українських гравців — це лише вершина айсберга. При цьому — незважаючи на важливість теми — обов’язки першого віце-прем’єра включають ще низку важливих для держави завдань — від управління безробіттям до підтримки експортерів дешевими кредитами, від залучення інвестицій до роботи над програмами житлового будівництва. Чи вистачить у Юлії Свириденко на все це часу та ресурсів, щоб не втратити фокусу уваги? Слідкуватимемо.
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
Читайте більше новин по темі:
Распечатать
