Чим саме незадоволені наші за кордоном? Чи справді українська медицина краща?
Наприклад, на те, що візиту до профільного лікаря треба чекати по декілька місяців, інколи – рік-два, зазначає видання LB.ua.
На тлі цього українці починають порівнювати медсистеми західних країнах з вітчизняною на користь останньої. А дехто навіть їздить лікуватися в Україну. Чим саме незадоволені наші за кордоном? Чи справді українська медицина краща? Чому в такому разі тривалість життя в Україні на 10 років менша, ніж у Німеччині чи в Ірландії?
Польща: 3,5 роки в черзі до лікаря
У Польщі отримали прихисток найбільше українських біженців – 1,5 млн. Середня тривалість життя в цій країні складає 77 років проти 71 року в Україні. У Польщі діє державна страхова програма NFZ, до системи якої входять державні поліклініки. Вони безоплатно приймають усіх українців, які мають статус UKR і PESEL (щось на зразок ідентифікаційного коду). Відвідування медичного закладу – чітко за місцем проживання, яке вказується під час реєстрації.
Українці в Польщі часто стикаються з необхідністю чекати на візит до лікаря.
"Сімейна дала нам скерування до окуліста з позначкою "терміново", пояснивши, що це для того, аби не чекати дуже довго, – розповідає біженка Ірина. – Виявилося, що найближчий терміновий візит був можливий через пів року, а нетерміновий – через 3,5 роки".
Схожу історію розповідає Марина, яка виїхала до Польщі з Житомира в березні 2022-го: нещодавно вона хотіла записатися до невролога з болем у шиї, візит призначили на грудень 2023 року. “Тут таке постійно, ми ж спілкуємося з іншими дівчатами, які сюди приїхали, – говорить Марина. – Подругу до лора записали на 2024 рік. Насправді, це для мене одна з головних причин, чому хочемо повернутися додому. З такою медициною, боюся, довго не проживеш”.
Марина сподівається повернутися до України раніше, ніж прийде час її візиту до невролога в Польщі. Героїня попередньої історії – Ірина – вирішила свою проблему з окулістом, звернувшись до невідкладної служби.
"Для зовсім екстрених випадків є SOR, це цілодобова невідкладна служба, без скерувань і записів. Враховуючи,що ми приїхали на цей "терміновий візит" з іншого міста з 4 дітьми, то нас як виняток прийняли, як невідкладний випадок", – пояснює Ірина. Інший варіант – звернутися до приватного лікаря.
Деякі біженці в Польщі, навпаки, розповідають, що їм не доводилося довго чекати на візит до лікаря. “Кілька разів, коли малий захворів, мав високу температуру і не було як чекати – то ми просто приходили в порядку живої черги до педіатра”, – розповідає Оксана, яка разом із семирічним сином виїхала після 24 лютого в польське місто Живець.
Складнощів із записом до профільних спеціалістів Оксана не мала. Каже, не раз записувалась одразу напряму до профільних лікарів: гінеколога, невролога – телефонуєш у місцеву поліклініку, тобі називають дату та час. "У 90% випадків тебе запишуть на сьогодні, в 10% – на завтра", – зазначає вона.
Ліки, звісно ж, платні, але є програми, за якими держава повністю покриває всі необхідні витрати. Наприклад, онкопацієнтам.
Загалом, каже, польським медичним сервісом повністю задоволена: і якістю обслуговування, і швидкістю, і ставленням до пацієнта.
Німеччина: штраф 800 євро за прогулянку на швидкій
До Німеччини, рятуючись від війни, приїхало близько мільйона українських біженців – вона друга за чисельністю біженців з нашої країни. Тут діє страхова медицина, яка реалізована через лікарняні каси. Середня тривалість життя в Німеччині складає 81 рік. Проте наші біженці в Німеччині, так само як і біженці в Польщі, нарікають на труднощі з доступом до медичної допомоги та інше ставлення лікарів до симптомів хвороб.
Марта живе і працює в Берліні вже декілька років, має державне страхування, за яке щомісяця сплачує 350 євро.
"У них тут зовсім інакше ставлення до медицини. Навіть якщо температура 38-39, тебе, ймовірно, відішлють додому пити чай, щоб організм сам боровся, максимум ібупрофен випишуть", – розповідає вона.
&Фото: EPA/UPG
Через це, каже, зіштовхнулася одного разу з ускладненням і потім потрапила в лікарню.
"Мене так один раз довідправляли, що температура при ангіні дійшла до 41, я поїхала в лікарню, і там вже мене відкачували. Я через це дуже зла, бо мені здається, якби мені зразу щось виписали, то можна було б уникнути такої критичної ситуації", – ділиться Марта.
Тоді добиралася до лікарні на таксі, боялася отримати штраф за даремний виклик швидкої: пацієнта можуть оштрафувати за трансфер до лікарні на швидкій, якщо в тому не було реальної потреби. Команда швидкої не може відмовити пацієнту у трансфері, якщо той на ньому наполягає. Але потім необхідність трансферу перевіряє лікарняна каса, через яку здійснюється страхова виплата. Якщо каса вирішить, що пацієнт був не правий – штраф 800 євро.
Марта зазначає, що варто розрізняти критичні випадки і відвідування звичайного лікаря.
"Якщо щось критичне, то вони суперово реагують: у них дуже круті лікарні, купа техніки нової, хороші лікарі. Якщо якась операція чи, наприклад, онкологія, то тут рівень вищий, ніж в Україні, і це все покривається страховкою", – пояснює Марта.
Вона каже, що звичайні прийоми в лікарів мають проблемні моменти. Перше – чекати на прийом можна місяцями.
"У мене були випадки, що я захворіла, мені зле, дзвоню лікарю, що прийду, кажуть: "Не приходьте, у нас немає місць сьогодні". І я така: "А що мені робити?" Вони: "Шукайте іншого лікаря". У мене тоді гайморит почався", – пригадує вона.
Водночас до профільного лікаря можна записатися безпосередньо, не треба отримувати направлення сімейного, тільки якщо це не направлення на операцію або якісь дослідження, наприклад, МРТ.
Друге – відчувається дефіцит лікарів, на пацієнта можуть виділити максимум 5 хвилин, не запитати історію хвороби.
Третій момент – багато послуг не покриває звичайна страховка.
"Вона покриває, наприклад, один мазок у гінеколога на рік. А вже за УЗД у гінеколога треба платити”, – пояснює Марта.
Також є лікарі, які не приймають людей з державною страховкою, тільки з приватною (а вона дорожча) або тих, хто платить повну суму сам.
– пояснює Марта.
Практично всі лікарі в Німеччині мають відгуки, а також власний сайт, де можна почитати про освіту лікаря, його послуги і команду.
– зазначає Марта.
І додає: "Загалом мені здається, що в нас медицина таки гірша. Але не через те, що погані лікарі, а через те, що в німецьких лікарів більше можливостей і грошей".
Ірландія: безкоштовні окуляри
Ірландія – ще одна популярна серед українських біженців країна. Середня тривалість життя – 81 рік. Наразі наших в Ірландії близько 70 тисяч. Вони зазначають, що ірландці ставляться до українців з особливим розумінням (оскільки теж проходили через схожі історичні моменти) і роблять максимум для того, аби переселенці почувалися комфортно. Українська медична реформа робилася за прикладом британської та ірландської: тут також діє солідарне страхування. Тобто держава оплачує всі медичні послуги в рамках певних пакетів.
“По прибуттю ти заповнюєш анкету, у тому числі є анкета з українським перекладом, і за деякий час тобі висилають поштою медичну картку. Ця карта дає тобі право на безоплатне медичне обслуговування. Їхня програма покриває все, крім стоматології”, – розповідає українська біженка Лілія, яка зараз мешкає в невеликому ірландському містечку.
Фото: EPA/UPG. Дублін, Ірландія, 21 жовтня 2020 р.
Вона говорить, що чула скарги на черги до лікарів, проте сама із цим не стикалася. “В амбулаторії приймуть у порядку живої черги, якщо тобі погано. У нас було таке, що мою маму, коли ми прийшли без запису, лікар прийняв за рахунок свого ланчу. Ставлення дуже людяне – це мій досвід”, – каже Лілія.
Вона розповідає, що в Ірландії трошки інші підходи до профілактики: наприклад, немає такого, що мамографія проводиться раз на рік. Її призначає лікар, якщо бачить таку потребу.Також немає обов’язкового пап-тесту. “Але ти можеш розраховувати на безоплатний тест для перевірки зору і на безоплатні окуляри. Щоправда, їх теж доведеться почекати”.
“Буває таке, що хтось дуже довго чекає на УЗД або рентген. Ця ланка трохи провисає. А от первинка і ургентна медицина працюють дуже швидко”, – говорить Ліля.
Про ургентну медицину в Ірландії розповідає Ніна. Її оперували в місцевому університетському госпіталі.
"У мене з’явилася грижа живота, і GP (терапевт) сказав, що якщо буде сильно боліти, нудити, блювота та випирати це все – їхати в лікарню. Приступ стався у неділю ввечері. Я поїхала в приймальне відділення лікарні. Там медсестра оцінює твій стан і ти чекаєш. Мабуть, по мені не видно було, що сильно болить, тож чекала 10 годин. Усю ніч на стільчику. Ранком лікар зробив аналізи та подивився симптоми. Мене госпіталізували", – пригадує вона.
Після госпіталізації теж довелося чекати – цього разу на прийом у хірурга.
"Мені зробили аналізи, поставили крапельницю, бо рвало. Але хірург подивився лише через 7 годин. Зробили КТ і призначили операцію на ранок. Плюс поставили катетер. Мені пощастило, що знайшли ліжко, бо інші 15 людей ночували на стільчиках. Не вистачило місць", – розповідає Ніна.
Операція пройшла успішно, все вдалося зробити вчасно, до перитоніту, на щастя, не дійшло.
– пригадує вона.
Медкартка покрила Ніні дві операції (обидві стосувалися грижі) і цілу низку обстежень та послуг: три МРТ, КТ, прийом у невролога, кожні два тижні огляд хірурга, коли гоїлися шви, 2-3 рази на тиждень перев’язки, безоплатні матеріали для неї.
Особливо вона відзначає ставлення персоналу до пацієнта:
Чому в українців складається таке враження від закордонної медицини? Пояснює експерт
“Послухавши відгуки наших біженців про медицину в Європі, можна зробити висновок, що європейці вже всі давно мертві. А насправді європейці не страждають. Вони живуть довге, щасливе і здорове життя”, – говорить співзасновник Українського центру охорону здоров’я Павло Ковтонюк.
LB.ua звернувся до Павла Ковтонюка з проханням прокоментувати, чому виникає така розбіжність між реальною якістю медичних послуг у Європі та відгуками про них від українців.
Фото: надано Павлом Ковтонюком
Павло наголошує на тому, що ми збираємо враження біженців – а це специфічна категорія, люди, які мають відчуття загроженості і які перебувають у спеціальному статусі в країнах перебування:
– Вони там не жили, в тих суспільствах не зростали; вони там опинилися проти своєї волі, їм там незатишно і тривожно. Є туга за Батьківщиною і відчуття чужини, яке теж дуже сильно впливає на тривожність. Відповідно, їм приємніше і комфортніше повернутися в Україну, де вони все розуміють і все знають. Де у них є телефон педіатра, лора і невролога – зв’язки, які вони вибудовували роками, шукаючи по знайомству спеціалістів, які підходять саме їм і родині.
Особливо це стосується мешканців великих міст (у маленьких українських містах вибір лікарів часто відсутній, не кажучи вже про села).
– Найбільше відгуків ми маємо зі свого кола, від людей з Києва та інших великих міст. І взагалі найбільше біженців в Європу виїхало з великих міст. Тобто вони в Україні користуються не тією системою охорони здоров’я, якою користується більшість українців. А в Німеччині вони потрапляють у передмістя Баварії і йдуть у лікарню, яка є аналогом лікарні в Ємільчиному Житомирської області.
Медичні системи західних країн історично мають дуже багато – їм вдалося забезпечити максимальне покриття максимальним набором послуг. Набір послуг просто розкішний, є такі послуги і такі ліки, про які ми в Україні навіть не мріємо. І ці послуги доступні всім, але є певний порядок їх отримання – інакше економіка тих країн просто не витримала б навантаження.
Зараз зростає середній вік пацієнта, зростає попит на охорону здоров’я, тому в майже всіх країнах Європи регулювання попиту стає дуже жорстким. У різних країнах його намагаються стримувати по-різному. Явище очікування візиту до лікаря стало звичним, місцеві ставляться до цього набагато спокійніше. Вони там виросли і знають: їхня система охорони здоров’я не дасть їм померти. Якщо станеться щось дійсно погане, людину швидко врятують.У українців такого немає, навпаки, так історично склалося, що ми не довіряємо державі й очікуємо від неї найгіршого. Дуже довго ми жили в СРСР, де державі було байдуже: помруть люди, не помруть. І зараз, якщо українці швидко не отримують послугу, то починають переживати.
Оскільки в Україні система ще не врегульована, не побудована – в неї потрапити легше, але отримати допомогу важче. В Україні щось серйозне вилікувати складно, часто це трагедія для людини та її родини. Потрібно самому шукати лікарів чи ліки. Нема такого, що ти потрапив в систему і вона про тебе подбає. Зате є відчуття, що ти можеш з ноги відкрити двері в Інститут ортопедії й отримати в провідного фахівця консультацію щодо свого сколіозу. У Британії це було б неможливо – там консультацію такого рівня тобі призначать, тільки якщо всі інші лікарі країни не змогли допомогти", - говорить Павло.
***
Отже, українцям у перспективі доведеться обирати між тим, що ми вже маємо зараз (доступність медицини, кумівство, неефективна допомога, пошук дорогих ліків, страх перед лікарнями з байдужим персоналом) і тим, що можна вибудувати за прикладом Європи (черги до лікарів, ефективність системи, довіра, покриття дорогих процедур і ліків для важких хворих – з онкологією, інсультами й інфарктами). Що оберуть українці? Це цікаве питання.
Вікторія Ґуерра, Катерина Амеліна, опубліковано у виданні LB.ua
"Замкнула проводка": у Росії спробували пояснити вибух у будівлі ФСБ у Ростові, росіяни не повірили
Читайте більше новин по темі:
Распечатать
